Волотковський Сергій Андроникович
Сергій Волотковський. Міг бути літератором, а став ученим

Серед численних видатних вчених, які в різний час працювали в НТУ «Дніпровська політехніка», одне з почесних місць посідає гірничий інженер-електромеханік, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри електрифікації гірничих робіт і промислових підприємств, активний пропагандист науково-технічних знань, громадський діяч Сергій Андроникович Волотковський. Його ім’я в часописах, газетах, науковій літературі та в архівних джерелах з історії вишу та історії нашого краю досить часто зустрічається, починаючи від середини 20-х років, коли він дебютував як автор оповідань, до сьогодення. В 2006 р. у видавництві ВНЗ вийшла книга спогадів про вченого, а в пізніше виданій монографії «Історія і сучасність Національного гірничого університету (1899–2009 рр.)» його ім’я зустрічається понад десять разів.

Сергій Андроникович Волотковський народився 23 січня 1905 року у селі Гурівка нинішнього Долинського району Кіровоградської області в сім’ї сільських учителів. Навчався у народній школі, потім – у чоловічій гімназії в м. Олександрія.

Його дитинство припало на роки трьох революцій, світової та громадянської війн, юність – на важкі роки відбудови, а разом із тим – романтики молодих, завзятих сердець, які вірили в світле майбутнє і намагалися його наблизити. С.А. Волотковський належав до категорії так званої пролетарської молоді, яка готова була здолати будь-які труднощі заради прийдешнього щастя для всіх. 17-річним юнаком став працювати спочатку учнем, а незабаром – телеграфістом на ст. Користівка Катерининської залізниці. 

У житті юнака знаменним був 1923 р. Тоді він перебрався до губернського міста Катеринослава, де працював телеграфістом, вступив до комсомолу і став навчатися у технікумі шляхів сполучення. Вже у цей час виявився його літературний дар. Він був редактором студентської газети «Червоний технік», позаштатним кореспондентом газет «Звезда» і «Грядущая смена», входив до літературної групи при губкомі комсомолу «Молодая кузница», яку очолював поет Дмитро Кедрін.

У 1923 р. 18-річний юнак опублікував своє перше оповідання «Йоська». З цього часу він багато друкується у пролетарських виданнях, як-то: газеті «Грядущая смена», журналах «Мартен», «Молодая кузница» та інших. За оцінками літературних критиків, небезталанний молодий письменник С.А. Волотковський у 1925 р. був запрошений на республіканський зліт пролетарських письменників у столичному Харкові.

Важко нині сказати про мотиви зміни життєвого шляху, але незабаром він вже був студентом Дніпропетровського гірничого інституту, який успішно закінчив у 1930 році за спеціалізацією по кафедрі гірничої електротехніки.

Здібного студента С.А. Волотковського ще до отримання ним диплому залучили до наукової та викладацької роботи асистентом кафедри. Молодий фахівець під керівництвом професора О.О. Співаковського розпочинає працювати над проблемою забезпечення шахт і рудників ефективною технікою, електровозами, акумуляторними батареями.

Протягом навчання в ДГІ С.А. Волотковський займався активною громадською діяльністю, будучи спочатку секретарем профкому, потім – членом комітету комсомолу з обов’язками організатора політосвіти в студентському середовищі. У 1931 р. на громадських засадах він був секретарем редколегії журналу «За новую шахту» та відповідальним секретарем Дніпропетровського міського бюро секції науковців. Громадська робота в ДГІ та поза його межами властива була йому фактично все життя. А ще він був людиною широкого кругозору, добре знав і любив  вітчизняну і зарубіжну літературу. До речі, коли за урядовим розпорядженням у березні 1937 р. Дніпропетровська науково-технічна бібліотека була передана Гірничому інституту з покладанням на неї функцій обслуговування всіх вищих технічних навчальних закладів та науково-дослідних інститутів міста, її завідувачем було призначено тоді вже доцента С.А. Волотковського.

Кривавий 1937 рік хоч і не позбавив життя Сергія Андрониковича, проте «струсонув» його нервову систему, очевидно, відчутно. Спочатку на місце репресованого професора Г.Є. Євреїнова його призначили виконувачем обов’язків зав. кафедрою гірничої електромеханіки, а незабаром вже виключили з партії, що передбачало наступний арешт. Приводом до того була його (одного з небагатьох) спроба стати на захист професора Г.Є. Євреїнова. На щастя, тоді вдалося уникнути звільнення з роботи і арешту. Але поновлення в рядах КПРС він домігся лише у 1956 р. Він же доклав чимало зусиль до справи реабілітації Г.Є. Євреїнова, що успішно завершилася тільки у 1959 р. 

У роки Другої світової війни, перебуваючи в евакуації на Уралі, доцент С.А. Волотковський разом із іншими вченими ДГІ працював на одному з підприємств Наркомкольормету. У Свердловську він затримався досить надовго, працюючи у 1944–1959 рр. в гірничому інституті завідувачем кафедри гірничої електротехніки. Талановитий вчений у 1952 р. захистив докторську дисертацію та отримав вчене звання професора.

Проте Сергій Андроникович не полишав думки про повернення в стіни своєї «альма-матер». У 1959 р. він взяв участь у конкурсі на заміщення вакантної посади завідувача кафедри гірничої електромеханіки (нині – систем електропостачання) ДГІ. На цій посаді він трудився наступні 17 років, а потім ще 11 років – професором цієї ж кафедри, передавши її одному зі своїх кращих вихованців (академік Г.Г. Півняк).

Під керівництвом професора С.А. Волотковського кафедра, засновником якої (у 1921 р.) був, відомий вчений, засновник наукової школи гірничих електромеханіків та електромеханічної спеціальності в ДГІ Г.Є. Євреїнов, розгорнула активну діяльність із забезпечення підручниками з навчальних дисциплін, у тому числі нововведених, створення нових лабораторій при кафедрі електропостачання промислових підприємств, електроустаткування станцій та підстанцій, техніки високих напруг тощо). Підручники, авторами яких були С.А. Волотковський та його колеги по кафедрі, виходили у київському видавництві «Вища школа» та московському «Надра». Тобто, ними користувалися і студенти інших вищих навчальних закладів гірничого профілю всієї країни. Принагідно зауважимо, що підручники С.А. Волотковського видавалися ще у кінці 30-х – на початку 40-х рр. Перша ж книга – «Электрическое оборудование шахтных подъемных установок» вийшла у 1933 році. У 1956 р. у Китаї були видані дві монографії вченого, одна з них наступного року була видана ще й у Болгарії («Рудникова електровозна тяга»). Відомо, що в ті часи вченим, які працювали «на периферії» дуже рідко вдавалося видати підручник у столиці з рекомендацією Міністерства для його використання на просторах усієї країни. Проте, у московському видавництві «Мир» у 1968 р. англійською мовою був опублікований підручник за редакцією професора С.А. Волотковського «Технічні засоби автоматики в гірничій промисловості». Це свідчить про науковий авторитет С.А. Волотковського та його колег поза межами своєї країни.

Науково-дослідна проблематика кафедри, керованої С.А. Волотковським, охоплювала проблеми нормування та економії електроенергії, регулювання напруги і створення раціональних схем електропостачання вугільних шахт Донбасу та залізорудних кар’єрів Кривого Рогу. Багато розроблених вченими конструкцій і понині діють на кар’єрах. Великих успіхів було досягнуто С.А. Волотковським із колективом вчених у галузі вдосконалення електровозного транспорту, а також створення нових зарядних і тягових напівпровідникових перетворювальних пристроїв.

Окремо зауважимо внесок С.А. Волотковського в розвиток міжнародних зв’язків Гірничого інституту, який з кінця 40-х років став готувати інженерні кадри для країн «соціалістичної співдружності». Тоді іноземні студенти навчалися в Дніпропетровському гірничому інституті, професори та доценти виїжджали до ряду країн для читання лекцій у відповідних навчальних закладах. С.А. Волотковський у 1963 р. прочитав лекційний курс з електровозного транспорту студентам Краківської гірничо-металургійної академії (Польща). У жовтні 1967 р. Сергій Андроникович разом із кількома своїми колегами з ДГІ брав участь у роботі Міжнародної науково-технічної конференції в Чехословаччині, де виголосив доповідь з проблеми автоматизації контролю руху вугільного комбайну по пласту.

С.А. Волотковський опублікував 128 солідних наукових праць, отримав 24 авторських свідоцтва, підготував 10 кандидатів наук, 2-х докторів наук. Він мав за свою роботу цілий ряд високих державних нагород. У 1967 р. він отримав почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки УРСР». Це був один із важливих показників його визнання як вченого, педагога і громадського діяча. 

Професор С.А. Волотковський, як і в молоді літа, активно займався громадською роботою, зокрема, поширюючи науково-технічні знання серед громадськості через Товариство «Знання». Протягом 1960–1966 рр. він же був головою правління цього Товариства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (нині Соборний район м. Дніпра). Багато років (з 1971 по 1984) він був головою обласного правління Українського товариства охорони пам’яток історії і культури. Неформальність виконання ним громадських доручень підтверджується результатами його діяльності. Адже за його активного сприяння були позолочені куполи Спасо-Преображенського собору на Жовтневій (Соборній) площі обласного центру та встановлено три стели з барельєфами видатних учених побіля корпусу №1 Національного гірничого університету.

Помер Сергій Андроникович Волотковський 24 жовтня 1987 р. на 83 році життя. Похований на Сурсько-Литовському цвинтарі у Дніпрі.